Купить где Дмитриев Codein напиток Lean (лин)

Е-мае, бро, сегодня решил я себе безбашенно походить по музею, да вот цеплялка была - надо было перед этим закладки забрать. Жмыха, бро, нужно было жмыха маковой соломки. И так, салага, я позвонил своему ноунейму, который сводит меня к хорошим контактам.

Он мне кладет в карман несколько пептидов, сказал, что сам пользуется, и брата выручает. Ну, блин, я доверился, думаю, смахну его на ведро, если че. Всю дорогу в музей чувствую запах эйфории, анашки в крови, бро. Как же это заряжает, слов нету! Чувствую себя просто psychedelic, будто плаваю в облаках.

Ну, подходит время, захожу в музей. Бро, приколы начинаются еще до входа. Какой-то охранник начал допрос на входе, говорит, мол, ты че, армянин, еврей или инквизицию руками принимаешь? Я ему говорю, что ничего не понимаю, типа что за ахинея. Ну, блин, слава богу, что ушли от темы и пропустили меня, а то бы усекли.

Зашел внутрь, и тут передо мной открывается офигенный вид, столько работы и таланта в каждой картины. Музей, бро, это что-то особенное, можно погрузиться в мир искусства и забыть о проблемах. Я начал крутиться вокруг тех полотен, притворяюсь, что я сам великий художник. Такое эйфорическое состояние меня охватило, что я чуть не задрал ногу на одну из скульптур. Но, слава богу, все обошлось, просто немного споткнулся.

Я брожу по залам и наблюдаю, как проходят туры с группами туристов. Куча нормальных людей, а я здесь, бро, как наркоман гопник. Но я не парюсь, ведь я сегодня супермен, у меня анашка в крови!

Хожу, смотрю, и тут мне на глаза попадается картина, на которой изображена парочка в объятиях. Решил подойти, посмотреть поближе. Понял, что это необычная работа, словно автор вложил в нее частичку своей души. Я настолько погрузился в работу художника, что даже забыл, где нахожусь.

Проходит время, а я все не могу уйти от этой картины. Вижу, как около меня начали собираться люди, обсуждать, что же изображено на ней. Я подхожу ближе и говорю, что я сам встретился с автором и он рассказал мне всю историю. Обычно такого не делаю, но сегодня анашка влияет на мозг, и я на волне самоуверенности. Люди вокруг начинают слушать меня с интересом, принимают мои слова за чистую монету.

Ну а потом, бро, началось самое интересное. Я рассказываю, что некоторые шедевры, такие, как эта картина, вдохновлялись путешествиями во времени. Что-то я там наговорил про пептиды в мишках, о которых искусствоведы не знают. И прямо сейчас, здесь в этом музее, происходит что-то волшебное. Люди верят мне, бро!

Ритмичная музыка начинает звучать в голове, все вокруг меня становится размытым. Я, кажется, забыл, что я наркоман гопник, а находясь здесь, в этом музее, стал частью искусства.

Но, все хорошее когда-нибудь заканчивается. После этой эйфории, пришло время покинуть музей и вернуться в свою реальность. Понимаю, что это был всего лишь краткий период иллюзии, но зато, бро, я смог на время уйти от своих проблем и окунуться в мир искусства.

Вот такой был мой безбашенный поход в музей, заряженный анашкой и эйфорией. Люди вокруг меня верили, словно я настоящий эксперт по искусству. Теперь, вернувшись к своему наркотическому образу жизни, я надеюсь, что однажды смогу вновь посетить музей и почувствовать эту magica эйфорию вновь.

Але, народ! Шо починаємо качати хардрок у весь зад?

Слушайте, хочу поділитись з вами неймовірною історією, яка сталась зі мною на днях. Хочу попередити, що це не пропаганда наркотиків чи чогось подібного, просто легкість усваювання інформації за допомогою молодіжного жаргону. Якось я знайомився з моїм братвою, чи то кемпінгом психологів, в кінці кінців, зустрінулися наші велосипеди, або колеса, як ви їх називаєте. Так ось, мої брати до крайності наповнені енергією.

Привіт, торчки, як ващи справи? Вмикайте свої мозги на гарну х*ївню!, - кричу я їм здалеку, знаючи, що всім пофіг на правила граматики і мови.

Заходимо ми в один гиденький дворик, коли раптом наближається якийсь толкач з нашого місцевого космосу. Він виглядає як закладка з якоюсь якісної сп*рданої наркоти.

Слухай, брат, ти не в курсі, де взять закладки?

Да брось, я тут в теме, знаю свої дела. Чого ти хочеш?

Я з пиночками закриваю йому доступ до нашої братської се лінії і заявляю:

Давай спершу розповсюджимо радість сивухи, а потім бачимо!

Він виглядає дивно, як мойдодири у день зливи. Водимо його до місцевого машиносервісу, де мої комік-брати зібрались в тіні. Насправді це був не машиносервіс, а справжнє братське гніздо.

Вітаю, братва! Це новий товариш, який хоче забабахатись порозумітись з нами! - оголошую я, як справжній наркоман-комік.

Тільки потім згадали, що якраз забули пакувати дурь. Блин, йдемо на новий рекорд!

В каршерінгову машину встигли впхати менше, ніж колоду, а кальмари були вже нашими пасажирами. Я бігом поверх машини дзижчав якоюсь фенечкою, знаючи, що вже нічого не може мене зупинити.

Пару хвиль тому ми були рядовими торчками, а зараз ми вже ай-яй-яй! Шо тут такого - просто бомба, а не наші колеса!

Тут ми вирішили трохи почилити і заїхали у буяній парку. Знаєте, як у Сказке є брат, так ось, у нас є наш камерунський братець. Він зовсім не в курсі того, що ми тут робимо, він думає, що ми їдемо розбірливо декілька разів, але це не так. Приклеїли його до машини, як він багато разів казав, що били, коли він їв шоколадки. Так ми вирішили виправити цю ситуацію.

Розповідаючи йому про наші витрати і милий запах конопель, які він вже майже може відчувати, ми бавилися, як справжні хітрюги. Хочу сказати, що коли ти находишся в темі, то все виглядає куди цікавіше і веселіше.

Потім ми діставали зварений на швидкорозчинному супушці кодеїн. Аж очі виникали. Ей, толкачі, якби ви знали, яка кайфова дурь, то би давно прийшли до нас!

Всю ніч ми забабахались й лазили до глибини свідомості, як крізь шерри. Це було космічно!

У нас на той момент випала ідея підірвати братський гондольний міст. Але потім згадали, що в нас тільки кодеін водить бразильців, а не Бін Ладена, тому залишили цей план на наступний раз.

Якось перед ранком, коли сонце вже поволі видирає з тебе останню іскру енергії, виникла ідея повернутися додому. Та що там, я герой нашого кварталу - я хочу вирізати себе з камення і загоріти в огнищі моїх споминів.

Заглянувши назад, я побачив, як наш камерунський братець, в прикольній позі торчка, задумливо розмовляє з деревом. Він, мабуть, зайнявся екзистенціалізмом і захотів здійснити розмову зі своїм дерев'яним другом. Однак, він навіть не підозрює, що те дерево вже має колаборацію з горилами і підготувало для нас пастку.

Так я поняв, що час розійтися. Роздягаюсь, як справжній гангстер, збираю валізу своїх спогадів і починаю заповільнено рухатися назад. Уже немає сил, але бажання продовжує тремтіти у кожній клітинці мого тіла.

Так оце було моє неймовірне путешествіе, де я купив кодеін і взяв на каршерінг своїх веселеньких братиків. Завдяки торкнутій дурі ми позбулись всякої напруги і насолодилися атмосферою свободи. Але запам'ятайте, всеки колеса можуть зламатися, бережіть себе й запасайтеся своїм гарним гумором!